20:54 Діяння апостолів, 27 | |
[Зач. 50А.] Коли вирішено було плисти нам в Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'язнених сотникові полку Августа, Юлієві. Ми зійшли на Адрамітскій корабель і вирушили, маючи намір плисти біля місць азійських. З нами був Аристарх, Македонцем із Солуня. На другий день ми пристали в Сидоні. Юлій, ласкаво з Павлом, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати. І, вийшовши звідти, припливли ми до Кіпру, бо вітри, і, перепливши море, що біля Кілікії й Памфілії, прибули до Міри Лікійські. Там сотник знайшов корабля олександрійського, що плинув в Італію, і посадив нас на нього. Повільно плаваючи багато днів і ледь Порівнявшись з Книду, через несприятливого нам вітру, ми додолу на Кріт при Салмоні. І коли ми насилу повз нього, прибули до одного місця, що зветься Доброю Пристані, поблизу якого знаходиться місто Ласея. Але як часу минуло багато, і плавання було вже небезпечно, тому що минув уже й піст, то зачав Павло радити, кажучи їм: Мужі! я бачу, що плавання буде з труднощами і з великою шкодою не тільки для вантажу й корабля, але й для наших душ. Та сотник довіряв керманичу та власникові корабля, ніж тому, що Павла. А що пристань була на зимівлю невигідна, то більшість давала пораду відправитися звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, пристані крітській, неприступній південно-західного і північно-західного вітру, і там перезимувати. Вітер південний повіяв, і вони, подумавши, що вже отримали бажане, й попливли поблизу Криту. Але скоро піднявся проти нього вітер бурхливий, званий евроклідон. Коли корабель був підхоплений, що він не міг противитись вітрові, і ми носились, віддавшись хвилях. І наїхали ми на один острівець, що Клавдія, ми ледь могли утримати човен. Піднявши її, стали вживати посібники та обв'язувати корабель; боявшись, щоб не сісти на мілину, спустили вітрило і таким чином носилися. На другий день, унаслідок сильного обуреванія, почали викидати вантаж, а на третій ми своїми руками покидали з корабля речі. А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зорі, і тривала чимала буря, то останню останню надію до нашого спасіння. І як довго не їли, то Павло став тоді серед них і промовив: Мужі! тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, і обминули б були ці терпіння та шкоди. А тепер благаю вас підбадьоритися, тому що ні одна душа з вас не згине, окрім корабля. Бо Ангол Бога, Якому належу й Якому служу, з'явився мені в цю ніч і сказав: «Не бійся, Павле! бо треба тобі перед кесарем, і ось Бог дарував тобі всіх, що пливуть з тобою ». Тому будьте в доброму гуморі, мужі, бо я вірую Богові, що буде так, як було мені сказано. І ми мусимо викинутими на який-небудь острів. А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились в Адріатичному морі, то десь коло півночі стали здогадуватися, що наближаються до якоїсь землі, І, запустивши оливницю глибину, знайшли двадцять сажнів; потім на невеликій відстані, запустивши оливницю знову, знайшли п'ятнадцять сажнів. Побоюючись, щоб не натрапити нам на скелясті місця, кинули з корми чотири якоря, і очікували дня. А коли моряки намагались утекти з корабля і човна спускали до моря, вдаючи, ніби хочуть кинути якоря з носа, Павло сказав сотникові й воякам: Як вони в кораблі не зостануться, то спастись ви не зможете. Тоді вояки перерізали мотузки у човни, і вона впала. Перед настанням дня Павло вмовляв всіх прийняти їжу, і казав: Чотирнадцятий день, як ви, в очікуванні, залишаєтеся без їжі, не вживаючи нічого. Тому прошу вас прийняти їжу: це послужить до збереження вашого життя; бо ні в кого з вас не спаде з голови. Промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма, і, поламавши, став їсти. Тоді все підбадьорилися і, стали поживу приймати. А всіх нас було в кораблі двісті сімдесят шість душ. І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря. Коли настав день, не могли розпізнати землі, а побачили затоку якусь, що має пологий берег, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем. І, піднявши якорі, і повкидали до моря і, розв'язавши керма, і вітрило мале за вітром, тримали до берега. Потрапили на косу, і корабель сів на мілину. Ніс загруз і застиг, а корми розбивалася силою хвиль. Вояки ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб хто-небудь, поплив і не втік. Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній намір, і звелів вміє плавати, перші скочили, і вийшли на землю, іншим же рятуватися хто на дошках, а хто на чому з корабля і таким чином все врятувалися на землю. | |
|
Всего комментариев: 0 | |